Купить семена кукурузы. Для створення ГМ ліній кукурудзи найчастіші використовують такі методи переносу генів, як метод трансформації рослин за допомогою Ti-плазміди (15 ГМ ліній) та метод бомбардування мікрочастинками (20 ліній), а також схрещування ГМ ліній між собою традиційними методами селекції (86 зареєстрованих ліній). Найчастіше новим ГМ лініям кукурудзи надають кілька ГМ ознак. Так, ліній, які несуть у собі лише один чужорідний ген лише 7; 2 чужорідні гени мають 27 ліній; 3 нових гени – 47 ліній; 4, 5 і 6 нових генів, відповідно, 26, 12 та 4 лінії

 

Нові ознаки ГМ сої та кукурудзи дають змогу полегшити технологію вирощування цих культур, а також підвищити стійкість рослин до обробки гербіцидами, до пошкодження комахами, змінити якісний склад насіння сої і кукурудзи за допомогою методів генетичної інженерії. Тим не менше, для забезпечення продовольчої безпеки населення нові ГМ лінії сої та кукурудзи потребують ретельного аналізу впродовж тривалого періоду.

Постановка проблеми. Біотехнологія, в тому числі й створення генетично модифікованих (ГМ), так званих біотехнологічних культур, є одним із перспективних напрямів сучасної науки, який стрімко розвивається. Подібна хвиля нових, вивільнених на ринок, сортів і ліній ГМ рослин, звичайно, викликає певні занепокоєння у суспільства, деяких аграріїв, політиків і представників науки. Тому, лише скептичний і всебічний аналіз протягом тривалого часу зможе заспокоїти споживачів й виробити чіткі норми для впровадження продуктів генетичної інженерії в світі. Як і для всіх країн світу, для України існує потреба у визначенні засад державної політики в питанні біобезпеки вирощування ГМ культур і дозволу продуктів, що містять генетично модифіковані компоненти.

Біобезпека. Масштаби досліджень та сфера застосування ГМО з року в рік зростають, що вимагає створення національних і міжнародних систем біобезпеки в роботі з генетично модифікованими організмами з метою запобігання їх неконтрольованого розповсюдження та використання. З цією метою в 1999 році був сформульований «Картахенський протокол із біобезпеки». Це міжнародна угода про заходи та процедури, необхідні для безпечного переміщення через державні кордони, переробки й застосування продуктів сучасної біотехнології. Країни, що підписали її, зобов’язані гарантувати, що в процесі обробки, пакування та транспортування ГМО дотримуються всіх заходів безпеки. Виконання положень Протоколу спрямоване на збереження біорізноманіття та біосфери. З наукової точки зору, ГМ організми ще недостатньо вивченні в плані взаємодії з іншими природними екосистемами, тому потенційно можуть бути небезпечними для біосфери Землі й здоров’я людини. Можливе також витіснення ГМ культурами звичайних та дикорослих рослин, перезапилення ГМ пилком дикорослих співродичів культурних рослин, при цьому чужорідні гени можуть вийти в дику природу.

Стосовно побоювань споживачів про небезпеку вживання в їжу продуктів, що містять ГМ компоненти, то необхідно зазначити, що, за даними ФАО, середньостатистична людина в день із продуктами з`їдає 0,1 – 1 г ДНК [11]. Продукти, що складаються з запасаючих органів рослин, таких, як картопля або пшениця, містять мало ДНК. Рафінований цукор взагалі не містить або містить слідові кількості ДНК. Чимало ДНК міститься у тканинах тварин, дріжджових грибах, бактеріях [2]. За звітами Європейської Комісії «Дослідження безпечності генетично модифікованих організмів за фінансового сприяння Європейської комісії» (1985 – 2000) та «Десятиліття досліджень ГМО за фінансування Європейського Союзу», не виявили наукових доказів, які б асоціювали ГМО з більш високими ризиками, ніж ризики від традиційних рослинних і живих організмів [11, 14].

Регулювання активності стосовно ГМО впроваджене в США та в країнах Західної Європи. У країнах так званого «третього світу», в Азії, Африці та Латинській Америці, впровадили національне законодавство стосовно регуляції, вивільнення та маркування генетично модифікованих рослин як для комерційної мети, так і для наукових цілей. Практично всі країни-сусіди України мають законодавчо-нормативну базу, що регулює генно-інженерну активність і правила поводження з ГМ організмами. На жаль, України в цьому списку й досі немає.

В Україні допуск ГМ продуктів регулюють: Закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» [4] та Закон «Про захист прав споживачів», а саме Стаття 15. п. 5, де зазначається, що інформація про продукцію повинна містити: позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів [5]. Таким чином, маркуванню підлягають не тільки продукти отримані з ГМО, а також харчові добавки, отримані за допомогою ГМО. Ні Європейське, ні законодавство Сполучених Штатів не передбачає маркування харчових добавок, отриманих за допомогою генетично модифікованих мікроорганізмів. Окрім того, Україна стала першою державою в світі, яка зобов`язала виробників та імпортерів харчових продуктів вказувати позначення «Без ГМО» в маркуванні всіх без винятку харчових продуктів, навіть тих, у яких ГМО не може бути ні теоретично, ні практично.У результаті незаконного і неконтрольованого вирощування генетично модифіковані культури поширилися по всій території України. Окремі експерти вважають, що близько одного мільйона гектарів української землі зайнято ГМ культурами, з яких понад 50% припадає на сою, 20% – на кукурудзу, решта – на картоплю та буряки. Маркування продуктів на наявність у них ГМО – це вимога в рамках закону. Проте такий крок виявився ненадійним і малодоцільним в Україні, де офіційно ГМ культури не вирощують.

 

Аналіз основних досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми. За словами прибічників генно-інженерних технологій, необхідність вирощування ГМ культур продиктована збільшенням виробництва продовольства у зв`язку з поширенням на планеті голоду, а також підвищенням попиту на продовольчі культури для виробництва біопалива [14]. До 2050 року кількість людей, які потерпають від голоду, подвоїться й становитиме 1,8 млрд. [11]. Тим більше, нові ГМ рослини будуть більш стійкі до посухи та шкідників, що може забезпечити стабільний рівень врожайності цих культур навіть за умов глобальних кліматичних змін.Генетично модифікований організм (ГМО) — це організм, генотип якого було змінено за допомогою методів генетичної інженерії. Генетичний матеріал переносять з одного організму в інший, використовуючи так звану технологію рекомбінантних ДНК. Якщо до того ж ДНК, яку переносять, походить з іншого виду, отримані організми називають транс генними [3]. Першою ГМ рослиною був тютюн, стійкий до вірусної інфекції, отриманий в США у 1983 році, а в 1994, після проходження всіх тестів на токсичність, алергенність і мутагенність, в США з’явилися перші трансгенні продукти. Це були томати сорту Flavr Savr, які характеризувалися затримкою дозрівання плодів, створені фірмою Calgen, а також стійка до обробки гербіцидом соя фірми Monsanto.

Висновок. На підставі опрацьованої значної кількості літературних джерел можна стверджувати про незворотній процес залучення ГМ рослин у аграрне виробництво в світі. Хоча в нашій країні і діє Закон про заборону вирощування й розповсюдження ГМ культур і продуктів, що містять генетично модифіковані компоненти, однак у світовому аграрному виробництві спостерігається загальна тенденція до росту посівних площ під ГМ культурами (170 млн. га), розширення асортименту ГМ ліній, пошук нових генів, нових ознак, зростають темпи впровадження генно-інженерних технологій у рослинництво. Відмічено, що існує суттєва різниця по країнах за асортиментом ГМ культур, що дозволені до вирощування. Найбільш розповсюдженими ГМ культурами у більшості країн світу є кукурудза (понад 100 зареєстрованих ліній) та соя (понад 20 зареєстрованих ліній).



You are visitor no.

Free homepage created with Beep.com website builder
 
The responsible person for the content of this web site is solely
the webmaster of this website, approachable via this form!